Глава 4

- Тобін?..
Басист підняв голову, щоб побачити звідки лунає голос барабанщика, Ді-Боя, та відвернувся знову до стіни.
- Ну.. да… це я, - він припинив потирати свій кулак та опустив погляд на підлогу, не знаючи що казати, а тоді промовив ніби вибачаючись: - Я просто… не зважай. Що ти тут робиш?
- Ну, ти знаєш, ми відіграли тут концерт кілька годин тому… - барабанщик відкинув волосся з обличчя та миролюбно подивився на Тобіна. –Я прийшов сюди, щоб побачти Кобі, але не думав, що зустріну тебе в цих коридорах…
Його увагу привернули розбиті руки басиста:
- Що тут сталося?
- Нічого, - швидко відповів Тобін. – Напевно поранився підчас сьогоднішнього виступу.
Погляд Ді-Боя ковзнув по стіні, на якій був чітко видимий слід від удару, але промовчав.
-Я… теж, - промовив Тобін непевно. – Я теж шукав Кобі. Він сьогодні не в найкращому настрої.
-Правда?! А з чого ти взяв?! – сказав Ді-Бой іронічно, вказуючи на фіолетово-зелений синець в себе під оком. Він помовчав секунду, а потім знизав плечима:
- Слухай, вибач, чувак. Вся ця хуйня вийшла з-під контролю. Ми маємо розібратися в усьому і зробити це просто зараз.
Волосся знову впало на його обличчя і він роздратовано прибрав його. Тобін кивнув, погоджуючись зі сказаним, і вони вирушили назад. Музиканти вже майже дійшли до гримерки, коли двері раптово відкрилися і звідти вийшов неймовірно високий чоловік.
- Ви зробили правильне рішення, - проговорив він у кімнату. – Ми скоро зв*яжемось з вами.
Все ще посміхаючись він розвернувся, щоб піти, та його холодний погляд зустрівся з питальними поглядами двох учасників гурту.
-Я просто розмовляв з містером Д., - проговорив він швидко. – На все добре.
Карвен розвернувся та пішов, залишаючи хлопців позаду. Ді-Бой похитав головою, не розуміючи, що відбувається. Одразу по тому він зробив крок у гримерку. Барабанщик не встиг опам*ятатися, як Кобі вже обіймав його та казав скоромовкою:
- Ді-чувак-вибач-мені-так-шкода-але-тепер-все-буде- нормально!
Ді-Бой взяв обережно Кобі за плечі та відсунув на відстань витягнутої руки.
- Що? Повільніше, чувак. Що буде нормально?
- Пепсі, - промовив вокаліст. – Я підписав з ними контракт. Тепер ми зможемо більше часу проводити вдома.
Обличчя барабанщика стало смертельно блідим. Він не знав, що сказати, та важко опустився на стілець. Пройшло принаймні двадцять секунд, коли він заговорив знову:
- Що ти зробів?
- Підписав угоду з Пепсі.
- Не спитавши нас?!
Обличчя Кобі помрачнішало:
- Я думав, ви будете не проти, чувак.
Ді-Бой подивився в упор на фронт-мена та почав повільно говорити. Його голос звучав неприродно спокійно:
- Ти підписав угоду з комерційною компанією; і ти думав, ми будемо не проти?
Кобі видав незрозумілі звуки, але Ді-Бой вже оговтався та піднявся зі стільця. Його обличчя виражало злість:
- Я поговорю з тобою, коли буду в змозі контролювати себе.
Кобі дивився на свого друга в непорозумінні. Він поклав руку на плече барабанщика, намагаючись зупинити його. Дейв зупинився, і, глянувши важко на вокаліста, зкинув його руку. Двері за ним захлопнулися прямо перед обличчям фронт-мена. Була мертва тиша. Раптом Кобі обернувся до басиста. Його плечі тремтіли, обличчя було блідим, а в погляді було щось маніякувате.
- Я ублюдок, чи не так?! – закричав він. – Скажи, що я йобаний ублюдок!
Тобін відвів погляд від вокаліста та подивився на підлогу. Потім сказав тихо:
- Я більше не знаю, хто ти.
Басист розвернувся та вийшов. Не як Ді-Бой, а обережно причинивши за собою двері. Знову мертва тиша. Кобі охопив голову руками.
Тік, так.
Тік, так.
Нарешті він різко схопив годинника та двічі вдарив об стіну. Після того, кинувши його на підлогу, вдарив ногою, закричав як навіжений:
- Так що, я йобаний ублюдок знову, так?! Так??!!
Його ноги підкосилися і він впав на колінаю Його плечі ставали все важчими, аж до того моменту, коли він дозволив собі заридати вголос.
Тік, так.
Тік, так.
Твоє життя летить під три чорти…