Глава 3

Хвилини складалися в години, а Кобі все лежав на дивані. Його блакитні очі дивилися на стелю, але погляд ні на чому не фокусувався. Здавалося, що він провів тижні в цій гримерці. Його блокнот нагадував про недавні події – він був списаний в багатьох місцях нервовим та нерівним почерком та давно відкинутий в бік. Зараз Кобі просто лежав і дихав, майже не усвідомлюючи себе.
Тік, так.
Тік, так.
Кобі не чув годинника до цього моменту. Зараз же він піднявся, роздивляючись де він є. Рвучко підійнявшись, вокаліст вже схопив його збираючись розбити о стіну, та раптом поставив годинника на місце та ліг на диван. Це не був час для руйнування. Це був час, щоб подумати.
Тік, так.
Тік, так.
Раптом тишу перервав звук відчинення двері гримерки. Цей порух змусив Кобі випасти назад до реальності. Він швидко поставив ноги на підлогу, та зробив зусилля, щоб сісти хоч скільки-небудь прямо. На його обличчі все ще були сліди крові, а погляд був не зосередженим. Перед ним у проході виникла тінь і він сліпо посміхнувся «тому-хто-б-там-не-був», намагаючись з усіх сил виглядати хоч скільки-небудь презентабельно.
-Кобі Д.?
Вокаліст нарешті сфокусував погляд. На порозі стояв чолов*яга, що мав якнайменше два метри зросту та за статурою нагадував шафу-купе. Цього Кобі зовсім не очікував. Тож, сівши трохи вище, він заговорив більш офіційним тоном:
- Припустимо, що це я. А що сталося?
Чоловік видав короткий смішок, нагадавши чомусь Кобі голодного собаку.
- В мене для Вас є пропозиція, - відказав він. – Вам сподобається.
Увагу Кобі привернула валіза для документів у руках чоловіка. Навіть у своєму вбитому стані він не міг помилитися. З його погляду зникла зацікавленість:
- Я так не думаю.
- Я Вас прошу… - заперечив гість. – Спочатку вислухайте мене. Я містер Карвен, віце-президент компанії Пепсі. Ми можемо Вам допомогти, ви знаєте.
Кобі все ще не поступався:
- Я так не думаю.
Карвен замовк на секунду, змінюючи тактику розмови. Його пронизливі зелені очі уважно роздивлялися обличчя Кобі.
- Де учасники Вашого гурту, містер Д.?
Вокаліст мовчав, дивлячись у підлогу. В його свідомості знову виникло тікання годиннику.
- Вони пішли, чи не так? Наслідки довгого перебування в дорозі, - він довірливо подивився на Кобі, ніби й насправді все розумів. – Ми можемо вам допомогти. Ви б хотіли проводити більше часу вдома і в той же час залишатися на виду в своїх прихильників? Хотіли б?
Кобі задумався про повернення додому, а Карвен дивився на нього все тим же поглядом, сидячи поруч. Його валіза була вже в нього на колінах. Він відчинив замки та витяг папку з документами. Кобі вражено дивився на неї. А Карвен приготувався до останнього натиску.
-Просто зробіть для нас невеличку реламу, а ми заплатимо за ваше наступне відео.Ну, знаєте… Типу, ваші хлопці п*ють пепсі. Ви ж маєте великий вплив на підлітків, - він нагородив себе задоволеною усмішкою. – Отже прийшов час сказати їм щось дійсно важливе.
- Пепсі?!
- Ми – компанія, капітал якої складає міліарди, містер Д. Ми дійсно вважаємо, що напій може бути чимось важливим.
- Я пообіцяв собі, що ніколи не плутатимусь з чимось подібним, - відказав Кобі, швидко відводячи очі від документів. – Все має лишатися чистим, розумієте? Пристрасть. Серце і душа…
- О! Як шляхетно! – сказав Карвен роздратовано. – Але правила гри такі. Ви зараз почуваєтеся не так впевнено, як раніше, і Ви підпишете цей контракт. Тому що я маю Вам дещо сказати; Ваші друзі не збираються цього разу бігти назад.
- Я… вони повернуться, - сказав Кобі. – Як Ви можете таке казати…
- Я вже бачив це раніше, - Карвен сумно похитав головою. – Багато гуртів роблять помилку, думаючи, що вони разом навічно. Але з нашою допомогою це може стати реальністю. Ну, що Ви скажете? – він зробив паузу, знайшовши на підлозі нотатника, почав читати вголос, - Mile by mile we’re farther apart, now it’s one empty bottle and four broken hearts…
Було тихо, Кобі замислився. Карвен кашлянув, привертаючи увагу:
-Як я і казав, як шляхетно… Зараз я маю ще інші гурти, що бажають долучитися до нас, якщо ви не хочете. Вирішуйте скоріше.
Карвен відкинув нотатника, простягаючи руки до документів, і той впав на підлогу. Очі Кобі загорілися на мить, до того як він закрив їх і знесилено опустився на диван.
Тік, так.
Тік, так.
Тік, так.